За межами Сонячної системи виявлена планета, що містить воду.

Вперше в історії американські астрономи виявили планету, що розташовану за межами сонячної системи та містить воду.

Як говорить Тревіс Бермен з обсерваторії Лоуела, знайдена за допомогою телескопа Хаббл планета відноситься до класу позасонячних планет. Астроном відзначає, що планета отримала назви HD209458b і на сьогодні є докази того, що атмосфера планети здатна поглинати і утримувати воду.

"Поки ми можемо говорити про те, що вода там виявлена у вигляді пари в атмосфері. Проте навіть з цього можна зробити два висновки. По-перше, на поверхні планети повинне бути якесь джерело водяної пари, а по-друге, існування води за межами Сонячної системи тепер офіційно доведено", - відзначив Бермен.

Фахівці говорять, що в теорії водяна пара повинна існувати в атмосферах майже всіх планет, що знаходять ся за межами зоряних систем, навіть тих, що розташовані надзвичайно близько до зірок і температура на яких не опускається нижче 150 градусів.

Проте в більшості позасонячних планет виявити воду досить важко, оскільки вони розташовані близько до їх зірок, а це дуже утрудняє спостереження.

Але у випадку з HD209458b ситуація йде трохи інакше - планета обертається навколо зірки кожні три з половиною дні і у момент її проходження проти зірки по відношенню до Землі, у ряді спектрів спостереження із-за наявності водяної пари і ефекту заломлення світла, планета дещо видозмінюється у формі і здається більш витягнутою. Докладніші інфрачервоні спостереження також підтверджують наявність води.

Планета HD209458b, за словами астрономів, розташована на відстані 150 світлових років від Землі.

Вода показує помітно інші властивості при проходженні каналу, діаметром менше двох нанометрів.

Дослідники з технологічного інституту Джорджії (Georgia Tech) встановили, що при проходженні каналу, діаметром менше двох нанометрів вода показує помітно інші властивості, ніж у вільніших умовах.

Замірювання властивостей води учені проводили за допомогою атомного силового мікроскопа, кремнієвий наконечник якого і створював одну із стінок каналу.

Наконечник стискав воду з певним зусиллям. А у відповідь дія з боку води на наконечник показала, що в таких обмежених умовах (при зазорі приблизно в 1-1,5 нанометра) вода поводиться як патока.

У міру повільного стиснення води відштовхуюча сила, що вироблялася нею, коливалася, і учені інтерпретували це як формування шарів з молекул води.

Фактично, у вертикальному напрямку вода поводилася як тверде тіло, створюючи організовані шари, паралельні поверхні наконечника мікроскопа.

Одночасно з цим в горизонтальній площині рухливість, властива рідині, зберігалася. Але при цьому в"язкість води збільшувалася в 10 тисяч разів, що показало пряме вимірювання бічних сил.

Узі Ландман (Uzi Landman), один з авторів роботи, порівняв поведінку води в таких умовах з деякими фазами рідких кристалів. Він же відзначив, що хоча ряд робіт передбачав, що вода, обмежена каналами нанометрових розмірів, повинна залишатися звичайною водою, даний досвід показав, що це не так.

Що цікаво, результати нинішніх вимірів співпали з теоретичними результатами, раніше дослыдженими самим же Ландманом.

Автори роботи також встановили, що таке драматичне збільшення вязкості відбувається, коли воду стискають на гідрофільній поверхні. На гідрофобному покритті ефект також спостерігався, але куди слабкіший.

Результати досліду допоможуть вченим у ряді біологічних і фармацевтичних досліджень, вважають фахівці Georgia Tech, а крім того, дослід показує, що в масштабі нанометрів вода може служити чудовим мастилом, що може стати в нагоді при розробці наномашин. .